1. Кредитна установа звітує про кожну ризикову уражуваність перед компетентними органами. Держави-члени забезпечують, щоб здійснювалися процедури звітності, на їх розсуд відповідно до одного з наступних двох методів:
(a) звітування про усі ризикові уражуваності по довгих позиціях проводиться принаймні один раз на рік у поєднанні зі звітуванням впродовж року про нові ризикові уражуваності по довгих позиціях та будь-які підвищення по існуючих ризикових уражуваностях по довгих позиціях принаймні на 20% відносно попередніх повідомлень; або
(b) звітування про усі ризикові уражуваності по довгих позиціях принаймні чотири рази на рік.
2. За виключенням випадку кредитної установи, що покладається на статтю 114, для визнання застави при обчисленні вартості ризикових уражуваностей для потреб частин 1, 2 та 3 статті 111, ризикові уражуваності, вилучені згідно підпунктів з (a) по (d) та з (f) по (h) частини 3 статті 113, не повідомляються, як встановлено у частині 1, а регулярність звітування, встановлена у підпункті (b) частини 1 цієї статті, може бути зменшена до двох разів на рік для ризикових уражуваностей, зазначених у підпунктах (e) та (i) частини 3 статті 113 та статей 115 та 116.
У разі, якщо кредитна установа виконує цю частину, вона здійснює облік причин, які набули розвитку принаймні за останній рік після події, яка зумовлює виникнення звільнення від зобов'язань, таким чином, щоб компетентні органи могли встановити, де це є обґрунтованим.
3. Держави-члени можуть вимагати від кредитних установ здійснювати аналіз їх ризикових уражуваностей з боку емітентів застави для можливих концентрацій та, у разі необхідності, вживати заходів або звітувати про будь-які важливі здобутки перед компетентними органами.