Компенсаційні органи
1. Кожна держава-член засновує чи схвалює компенсаційний орган, відповідальний за надання компенсації потерпілим сторонам у випадках, про які йдеться в Статті 1. Такі потерпілі сторони можуть надати претензію до компенсаційного органу в державі-члені їх проживання:
(a) якщо, протягом трьох місяців від дати подання потерпілою стороною своєї претензії на отримання компенсації до страхового підприємства транспортного засобу, користування яким спричинило пригоду, чи до його представника, що займається розглядом претензій, страхове підприємство чи його представник, що займається розглядом претензій, не надали обгрунтованої відповіді на питання, викладені у претензії; чи
(b) якщо страхове підприємство не призначило представника, що займається розглядом претензій, у державі проживання потерпілої сторони у відповідності до Статті 4(1). У такому випадку, потерпілі сторони не можуть подати претензію компенсаційному органу, якщо вони подали претензію на отримання компенсації безпосередньо страховому підприємству транспортного засобу, користування яким спричинило пригоду, і якщо вони отримали обгрунтовану відповідь протягом трьох місяців від подання претензії.
Потерпілі сторони, однак, не можуть подавати претензію до компенсаційного органу, якщо вони вжили правових дій безпосередньо проти страхового підприємства. Компенсаційний орган вживає заходів протягом двох місяців від дати, коли потерпіла сторона подає до нього претензію на отримання компенсації, проте припиняє такі дії, якщо страхове підприємство чи його представник, що займається розглядом претензій, пізніше надає обгрунтовану відповідь на претензію.
Компенсаційний орган невідкладно повідомляє:
(a) страхове підприємство транспортного засобу, користування яким спричинили пригоду, чи представника, що займається розглядом претензій;
(b) компенсаційний орган в державі-члені установи страхового підприємства, що видала поліс;
(c) особу, яка спричинила пригоду якщо відома, про те, що він отримав претензію потерпілої сторони, та що він надасть відповідь на таку претензію протягом двох місяців від подання такої претензії.
Це положення не перешкоджає праву держав-членів вважати компенсацію, надану таким органом, другорядною чи не другорядною, та праву передбачати врегулювання претензій між таким органом та особою чи особами, які спричинили пригоду, та іншими страховими підприємствами чи органами соціального страхування, що зобов'язані надати компенсацію потерпілій стороні стосовно тієї ж пригоди. Однак, держави-члени не можуть дозволити органу зробити виплату компенсації залежною від будь-яких умов, інших ніж встановлені в цій Директиві, зокрема, встановлення потерпілою стороною, що відповідальна особа неспроможна чи відмовляється сплатити.
2. Компенсаційний орган, який відшкодував потерпілій стороні у державі-члені проживання, має право вимагати відшкодування виплаченої суми шляхом компенсації від компенсаційного органу у державі-члені установи страхового підприємства, що видала поліс.
Останній орган тоді набуває прав потерпілої сторони проти особи, що спричинила пригоду, чи її страхового підприємства в тій мірі, наскільки компенсаційний орган в державі-члені проживання потерпілої сторони надав компенсацію за понесені збитки або шкоду. Кожна держава-член зобов'язана визнавати таку суброгацію, що передбачається будь-якою іншою державою-членом.
3. Ця Стаття набирає чинності:
(a) після укладення договору між компенсаційними органами, заснованими чи затвердженими державами-членами, стосовно їх функцій та зобов'язань та порядку відшкодування;
(b) від дати, встановленої Комісією після встановлення нею у тісній співпраці з державами-членами, що такий договір було укладено.
Комісія звітує Європейському Парламенту та Раді про імплементацію цієї Статті та її ефективність до 20 липня 2005 року та в разі необхідності подає пропозиції.