1. Держава-член за місцем знаходження може з метою статистики вимагати, щоб всі кредитні установи, що мають філії на своїх територіях, звітували періодично про свої види діяльності у таких державах-членах за місцем знаходження перед компетентними органами влади таких держав-членів за місцем знаходження.
При виконанні обов'язків, покладених на них у статті 14 (2) і (3), держави-члени за місцем знаходження можуть вимагати, аби філії кредитних установ інших держав-членів надавали ту ж саму інформацію, яку вони вимагають від національних кредитних установ.
2. Якщо компетентні органи держави-члена за місцем знаходження підтверджують, що установа, яка має філію або надає послуги на її території, не виконує правових положень, прийнятих в тій державі відповідно до положень цієї Директиви, з залученням повноважень компетентних органів держави-члена за місцем знаходження, такі органи вимагають від відповідних установ покласти край такій неправомірній практиці.
3. Якщо відповідна установа не робить необхідних кроків, компетентні органи держави-члена за місцем знаходження інформують відповідно компетентні органи держави-члена за місцем походження. Компетентні органи держави-члена за місцем походження, при першій нагоді, вживають всіх відповідних заходів для того, аби відповідна установа забезпечила припинення неправомірної практики. Про характер таких заходів повідомляють компетентним органам держави-члена за місцем знаходження.
4. Якщо, незважаючи на заходи, вжиті державою-членом за місцем походження, або у зв'язку з тим, що такі заходи виявилися невідповідними або їх нема в наявності у даній державі-члені, така установа продовжує порушувати правила, про які йдеться в пункті 2, що є чинними в державі-члені за місцем знаходження, остання держава може після інформування компетентних органів держави-члена за місцем походження вжити відповідних заходів з метою запобігання або покарання за подальші неправильні дії, і до необхідної міри - для недопущення здійснення подальших операцій такою установою на її території. Держави-члени забезпечують, щоб на їх територіях існувала можливість вручення правових документів, необхідних для таких заходів щодо кредитних установ.
5. Викладені вище положення не впливають на повноваження держав-членів за місцем знаходження щодо вжиття заходів для запобігання або покарання за неправомірні дії, здійснені на їх територіях, що суперечать правовим правилам, які вони прийняли в інтересах загального блага. Сюди входить можливість недопущення здійснення установами-порушницями будь-яких подальших операцій на їх територіях.
6. Будь-який захід, вжитий відповідно до пунктів 3, 4 і 5, включаючи покарання або обмеження щодо використання свободи надання послуг, необхідно обгрунтувати належним чином і повідомити про це відповідну установу. Будь-який захід підлягає праву оскарження в суді держави-члена, органи якої вжили такий захід.
7. Перед тим, як діяти відповідно до положення, передбаченого пунктами 2-4, компетентні органи держави-члена за місцем знаходження можуть у випадках крайньої необхідності вжити попереджувальних заходів, необхідних для захисту інтересів вкладників, інвесторів та інших, кому надаються послуги. Про такі заходи при першій нагоді необхідно повідомити Комісію і компетентні органи інших зацікавлених держав-членів. Комісія може після консультацій з компетентними органами відповідних держав-членів вирішити, що такій державі-члену необхідно внести поправки до таких заходів або скасувати такі заходи.
8. Держави-члени за місцем знаходження можуть користуватися повноваженнями, наданими їм відповідно до цієї Директиви, через вжиття відповідних заходів для запобігання або покарання за неправомірні дії, вчинені на їх територіях. Це включає можливість припинення установами здійснення подальших операції на їх територіях.
9. У випадку скасування дозволу, про це повідомляють компетентним органам держави-члена за місцем знаходження, і вони вживають відповідних заходів з метою не дати відповідній установі здійснити подальші операції на своїй території і захистити інтереси вкладників. Кожних два роки Комісія подає звіт про такі випадки Банківському дорадчому комітету.
10. Держави-члени інформують Комісію про кількість і види випадків, коли мала місце відмова відповідно до статті 19, або коли було вжито заходів відповідно до пункту 4. Кожних два роки Комісія подає звіт про такі випадки Банківському дорадчому комітету.
11. Ніщо у цій статті не перешкоджає кредитним установам з головними офісами в інших державах-членах рекламувати свої послуги усіма можливими засобами зв'язку в державі-члені за місцем знаходження відповідно до прийнятих в інтересах загального блага правил, що регулюють форму і зміст такої реклами.