1. Право, що застосовується до договорів страхування, про які йдеться у цій Директиві, і що охоплюють ризики, які існують у межах держав-членів, визначається згідно з наступними положеннями:
(a) У разі, якщо власник страхового поліса має своє постійне місце проживання або центральне головне управління на території держави-члена, в якій існує ризик, право, що застосовується до договорів страхування є правом такої держави-члена. Однак, якщо право такої держави-члена це дозволятиме, сторони можуть обрати право іншої країни.
(b) У разі, якщо власник страхового поліса не має свого постійного місця проживання або центрального головного управління на території держави-члена, в якій існує ризик, сторони договору страхування можуть обирати право держави-члена, в якій існує ризик, або право країни, в якій власник страхового поліса має своє постійне місце проживання або центральне головне управління.
(c) У разі, якщо власник страхового поліса займається промисловою або комерційною діяльністю, або має вільну професію, і якщо договір охоплює два або більше ризиків, що стосуються такої діяльності і існують у різних державах-членах, свобода вибору права, що застосовується до договору, поширюється на право таких держав-членів і країни, в якій власник страхового поліса має своє постійне місце проживання або центральне головне управління.
(d) Незважаючи на підпункти (b) і (c), у випадках, коли держави-члени, про які йдеться в цих підпунктах, надають більшу свободу у виборі права, що застосовується до договору, сторони можуть скористатися цією свободою.
(e) Незважаючи на підпункти (a), (b) і (c), у випадках, коли ризики, охоплені договором, обмежені до випадків, що трапляються в одній державі-члені, іншій, ніж держава-член, в якій існує ризик, як визначено у статті 2 (d), сторони завжди можуть обирати право першої держави.
(f) Для ризиків, про які йдеться у статті 5 (d) (i) першої Директиви, сторони договору страхування можуть обирати будь-яке право.
(g) Той факт, що у випадках, про які йдеться у підпунктах (a) або (f), сторони обрали право, у випадках, коли всі інші елементи, що мають значення для ситуації на час вибору, пов'язані лише з однією державою-членом, не перешкоджає застосуванню обов'язкових правил права такої держави-члена, що означає правила, відступ від яких шляхом укладення договору не дозволяється правом такої держави-члена.
(h) Вибір, про який йдеться у попередніх підпунктах, повинен бути висловлений або продемонстрований з достатньою впевненістю в умовах договору або обставинами випадку. У разі, якщо це не так, або якщо не було зроблено вибору, договір регулюється правом країни з тих, які розглядалися у відповідних підпунктах вище, з яким він найбільше пов'язаний. Незважаючи на це, окрема частина договору, яка має тісніший зв'язок з іншою країною з тих, які розглядалися у відповідних підпунктах, може, як виняток, регулюватися правом такої іншої країни. Договір вважається таким, що найтісніше пов'язаний з державою-членом, в якій існує ризик, але це припущення можна спростувати.
(i) У разі, якщо держава включає декілька територіальних одиниць, кожна з яких має свої власні правові норми щодо договірних зобов'язань, кожна одиниця вважається країною для цілей визначення права, що застосовується відповідно до цієї Директиви.
Держава-член, в якій різні територіальні одиниці мають свої власні правові норми відносно договірних зобов'язань, не зобов'язана застосовувати положення цієї Директиви до протиріч, що виникають між законами таких одиниць.
2. У цій статті ніщо не обмежує застосування правових норм місця розгляду справи у ситуації, де вони є обов'язковими, незалежно від права, що застосовується до договору за інших обставин.
Якщо це передбачає закон держави-члена, обов'язкові правові норми держави-члена, в якій існує ризик, чи держави-члена, що накладає зобов'язання щодо отримання страхування, можуть бути застосовані, якщо і до тієї міри, наскільки згідно права таких держав, такі правила повинні застосовуватись, незалежно від того, яке право застосовується до договору.
3. Керуючись положеннями попередніх пунктів, держави-члени застосовують до договорів страхування, про які йдеться у цій Директиві, свої загальні правила міжнародного приватного права відносно договірних зобов'язань.