1. Керуючись положеннями статті 16, кожна держава-член, на території якої компанія має намір надавати послуги, може зробити доступ до такої діяльності залежним від отримання адміністративного дозволу; з цією метою, вона може вимагати від компанії:
(a) надання сертифіката, виданого компетентними органами держави-члена здійснення підприємницької діяльності головного офісу, який засвідчує, що компанія володіє для своєї діяльності в цілому мінімальним рівнем платоспроможності, розрахованої згідно з статтями 16 та 17 першої Директиви і що дозвіл згідно з статтею 7 (1) вищезгаданої Директиви надає право компанії діяти за межами держави-члена заснування;
(b) надання сертифіката, виданого компетентними органами держави-члена заснування, який вказує класи, стосовно яких компанія має ліцензію здійснювати діяльність, і засвідчує, що ці органи не заперечують проти надання послуг компанією;
(c) подання схеми операцій, що містить такі подробиці: - характер ризиків, які компанія пропонує покривати у державі-члені надання послуг, - загальні та особливі умови полісів страхування життя, які воно пропонує там використовувати, - ставки страхових внесків, які компанія передбачає застосовувати для кожного класу діяльності, - форми та інші друковані документи, які воно має намір використовувати у своїх стосунках з власниками страхових полісів, в тій мірі, наскільки такі документи також вимагаються від створених компаній.
2. Компетентні органи держави-члена надання послуг можуть вимагати, щоб такі подробиці, про які йдеться в пункті 1 (c) надавалися їм офіційною мовою тієї Держави.
3. Компетентним органам держави-члена надання послуг надається строк у шість місяців з моменту отримання документів, про які йдеться у пункті 1, для надання або відмови у видачі ліцензії, на основі відповідності чи невідповідності подробиць у схемі операцій, поданій компанією, законам, постановам та адміністративним положенням, що застосовуються у такій Державі.
4. Якщо компетентні органи держави-члена надання послуг не винесли рішення до кінця строку, про який йдеться в пункті 3, вважається, що у видачі ліцензії відмовлено.
5. Будь-яке рішення щодо відмови у наданні ліцензії або відмови у видачі сертифіката, про яке йдеться в пункті 1 (a) чи (b), повинне супроводжуватися чіткими підставами і передаватися відповідній компанії.
6. Кожна держава-член встановлює право для звернення до суду щодо відмови у наданні ліцензії або відмові у видачі сертифіката, про яке йдеться в пункті 1 (a) або (b).