1. Страхування, про яке йдеться в Статті 3 (1) Директиви 72/166/ЄЕС ( 994_280 ), обов'язково покриває пошкодження майна і шкоду, завдану життю та здоров'ю.
2. Не зашкоджуючи будь-яким більшим гарантіям, які можуть бути визначені державами-членами, кожна держава-член вимагає, щоб суми щодо яких таке страхування є обов'язковим, були принаймні:
- у випадках шкоди життю та здоров'ю - 350000 екю у випадку, коли є тільки одна жертва; у випадках, коли на єдину вимогу пред'явлено більше, ніж однією жертвою, ця сума помножується на кількість жертв,
- у випадках пошкодження майна - 100000 екю на вимогу, незалежно від кількості жертв.
Держави-члени можуть, замість вищезазначених сум, передбачити мінімальну суму в розмірі 500000 екю за шкоду життю та здоров'ю у випадку пред'явлення єдиної вимоги більш, ніж однією жертвою чи, у випадку шкоди життю та здоров'ю та пошкодження майна - мінімальну загальну суму в розмірі 600000 екю за вимогу незалежно від кількості жертв чи характеру шкоди.
3. Для цілей цієї Директиви "ЕКЮ" означає розрахункову одиницю як визначено у Статті 1 Регламенту (ЄЕС) N 3180/78 6. Ставка конвертації в національну валюту має бути затверджена на послідовні чотирирічні періоди з 1 січня першого року кожного періоду має отримуватись в останній день вересня попереднього року, для якого існує ставка конвертації всіх валют Співтовариства. Перший період починається 1 січня 1984 року.
_______________ 6 OJ L 379, 30.12.1978, p. 1.
4. Кожна держава-член має утворити або уповноважити орган для виконання завдання щодо надання компенсації, принаймні до меж страхового зобов'язання за пошкодження майна чи шкоду життю та здоров'ю, завдані не ідентифікованим транспортним засобом або транспортним засобом, щодо якого не було виконано зобов'язання щодо страхування, зазначеного в пункті 1. Це положення не зашкоджує праву держав-членів вважати компенсацію, надану таким органом, додатковою або не додатковою та праву встановити положення щодо врегулювання вимог між таким органом і стороною або сторонами, відповідальними за нещасний випадок, та іншими страховиками чи органами соціального забезпечення, зобов'язаними надавати компенсацію жертві щодо цього самого нещасного випадку. Однак держава-член не може ставити виплату компенсації у залежність від встановлення жертвою факту спроможності чи згоди такої виплати відповідальною особою у будь-який спосіб.
У будь-якому випадку жертва може звернутися безпосередньо до органу, який, на основі інформації, наданої на його запит жертвою, зобов'язаний надати їй обгрунтовану відповідь стосовно виплати будь-якої компенсації.
Проте, держави-члени можуть виключити виплату компенсації таким органом особам, які добровільно сіли у транспортний засіб, який спричинив шкоду чи пошкодження, коли такий орган може довести, що вони знали, що транспортний засіб незастрахований.
Держави-члени можуть обмежити розмір або виключити виплату компенсації таким органом у випадку пошкодження майна не ідентифікованим транспортним засобом.
Вони також можуть уповноважити, у випадку пошкодження майна незастрахованим транспортним засобом, на надлишок у розмірі не більше 500 екю, який може бути покладено на жертву.
Окрім того, кожна держава-член застосовує свої закони, підзаконні та адміністративні положення до виплати компенсації цим органом, не зашкоджуючи будь-якій іншій практиці, що є більш сприятливою для жертви.