КАС України визначає, що суд може заборонити проведення мирних заходів чи обмежити право на мирні зібрання іншим способом (щодо місця чи часу їх проведення тощо), про що зазначається у постанові суду.
Зазначеною нормою суду не надано повноважень щодо визначення місця проведення мирного зібрання, тому практика судів, які встановлюють у рішенні місце проведення масового заходу, не може бути визнана правильною.
Позовні вимоги про обмеження у реалізації права на мирні зібрання щодо місця їх проведення підлягають вирішенню судами лише щодо місця, визначеного організаторами мирного зібрання; інші місця проведення заходів судом визначатися не повинні.
Ураховуючи зазначене, Львівським апеляційним адміністративним судом у справі за позовом виконавчого комітету Чернівецької міської ради до гр. К., гр. Б., гр. П., третя особа - управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області, про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання скасовано постанову Чернівецького окружного адміністративного суду в частині задоволення позовних вимог виконавчого комітету щодо визначення місця проведення пікетування та прийнято в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено - 16 .
__________
- 16 Постанова від 2 лютого 2010 року, реєстраційний номер в ЄДРСР - 7915831.
Чинне законодавство не встановлює конкретних строків завчасного сповіщення організаторами мирних зібрань суб'єктів владних повноважень про їх проведення та строків звернення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування до суду про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання.
Як вбачається з Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 року № 4-рп/2001 у справі щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання, ці строки не повинні обмежувати передбачене статтею 39 Конституції України право громадян, а мають служити його гарантією і водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей.
Відповідно до частини першої статті 182 КАС України органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування негайно після одержання повідомлення про проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій тощо мають право звернутися до окружного адміністративного суду за своїм місцезнаходженням із позовною заявою про заборону таких заходів чи про інше обмеження права на мирні зібрання (щодо місця чи часу їх проведення тощо).
Частиною другою статті 182 КАС України передбачено, що позовна заява, яка надійшла в день проведення заходів, визначених частиною першою цієї статті, або після цього, залишається без розгляду, і судова практика свідчить про широке застосування цієї норми.
Указана норма, з одного боку, зобов'язує суб'єкта владних повноважень вчасно звертатися до суду та має на меті уникнення незаконного втручання з боку такого суб'єкта у реалізацію громадянами свого права на мирні зібрання. З іншого боку, позбавляє суб'єкта владних повноважень права на звернення до суду з позовом про заборону заходів чи про інше обмеження права на мирні зібрання за наявності відповідних підстав у разі подання організаторами масових заходів повідомлення про їх проведення безпосередньо у день проведення цих заходів.
Крім того, подання повідомлення про проведення масових заходів у день їх проведення фактично позбавляє органи виконавчої влади та місцевого самоврядування можливості виконати свої обов'язки щодо забезпечення громадського порядку під час проведення таких заходів, що може спричинити небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров'ю населення або правам і свободам інших людей.
Особливої актуальності зазначена проблема набуває в разі несвоєчасного повідомлення організаторами мирних зібрань про заходи, які планується проводити протягом тривалого часу (кількох днів (місяців), регулярно у певні дні тижня (місяця) тощо).
Оскільки припис частини другої статті 182 КАС України щодо залишення без розгляду позовної заяви, яка надійшла в день проведення мирного заходу або після його проведення, є імперативним для суду, до справ розглядуваної категорії не застосовуються положення статті 100 КАС України, що передбачають можливість поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
На нашу думку, у разі надходження позову про обмеження в реалізації права на мирні зібрання щодо заявлених організаторами заходів протягом кількох днів після початку їх проведення суд, за відсутності інших перешкод, повинен прийняти його до провадження та вирішити відповідно до статті 182 КАС України. У цьому випадку в разі прийняття постанови про задоволення позову заборона заходів чи інший спосіб обмеження права на мирні зібрання застосовується судом із дня, що настає за днем ухвалення рішення у справі.
6. Висновки
Одним із провідних принципів здійснення правосуддя є принцип верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Будь-які обмеження права можуть застосовуватися лише в межах та на підставі закону.
Право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації тощо гарантується статтею 39 Конституції України, статтею 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, іншими актами національного та міжнародного законодавства.
Право на свободу мирних зібрань захищене державою, яка зобов'язана забезпечити його ефективну практичну реалізацію. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися тільки судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Як свідчать статистичні дані, адміністративними судами позови органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання за розглядуваний період, в основному, задовольнялися.
Підставами для задоволення таких позовів, як правило, були небезпека виникнення заворушень, конфліктів та злочинів, порушення безпеки дорожнього руху, що призводить до порушень громадського порядку та унеможливлює його належну охорону, необхідність захисту прав і свобод інших людей.
Як вбачається із судової практики, під час розгляду та вирішення справ за позовами про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання та про усунення обмежень у реалізації цього права суди дотримуються завдань та принципів адміністративного судочинства, спрямованих на захист прав, свобод та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Поряд із цим мають місце і негативні випадки задоволення позовів про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання лише за наявності формальних підстав для цього, коли суди не вдавалися до ретельного дослідження та належної оцінки обставин справи і наданих доказів. Певною мірою однією з причин цього є неврегульованість окремих питань реалізації права на мирні зібрання відповідним національним законом, з іншого - недостатня обізнаність з міжнародними нормами щодо забезпечення права на мирні зібрання або їх неправильне розуміння. У деяких випадках оцінка доказів у справах викликала труднощі у судів.
З метою однакового та правильного застосування законодавства під час розгляду та вирішення справ розглядуваної категорії судам необхідно виходити з такого.
Установлений Конституцією та іншими актами законодавства України перелік мирних зібрань не є вичерпним, мирні зібрання можуть знаходити й інші форми вираження. Для ідентифікації зібрання як мирного не є визначальним з'ясування питання про те, чи підпадає воно під зміст того чи іншого наданого в нормативних актах визначення, основними ознаками такого зібрання є мирні мета та характер його проведення.
Про проведення зборів, походів, мітингів та демонстрацій тощо організатор (організатори) цих зібрань завчасно сповіщають органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування за місцем проведення такого зібрання. Завчасним сповіщенням про проведення мирного зібрання є повідомлення заздалегідь, у прийнятні строки, що передують даті його проведення.
Ці строки не повинні обмежувати передбачене статтею 39 Конституції України право громадян на мирні зібрання, а служать його гарантією та надають можливість органам виконавчої влади та місцевого самоврядування вжити заходів до безперешкодного проведення громадянами заявлених мирних заходів та забезпечення під час їх проведення громадського порядку, прав та свобод інших людей.
Судам необхідно мати на увазі, що саме собою несвоєчасне повідомлення органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про проведення мирного зібрання не може бути підставою для задоволення позову про обмеження щодо реалізації такого права.
Мирні зібрання розглядаються як одна із форм безпосередньої демократії та мають на меті вираження свого ставлення до суспільних проблем та явищ тощо. Усі учасники мирних зібрань мають рівні права щодо реалізації свого права, тому не є достатнім для встановлення обмежень щодо реалізації права на мирні зібрання одночасне проведення масових заходів учасниками, які мають протилежні інтереси. Держава повинна вжити всіх можливих заходів до забезпечення здійснення свого права усіма учасниками громадських акцій.
Можливе ускладнення дорожнього руху у зв'язку з проведенням мирного зібрання не може бути підставою для його заборони у разі реальної можливості вирішення цього питання.
Недопустимими є обмеження свободи зібрань громадян за ознаками раси, статі, національності, віросповідання, політичних поглядів, належності до певних соціальних груп тощо.
Виходячи з того, що зібрання громадян часто мають на меті привернення уваги певних органів влади до проблем суспільства чи його окремої групи, у зв'язку з чим мають необхідність "бути почутими" саме цими органами та плануються до проведення у місцях їх розташування, не вбачається за правильне встановлення стосовно таких зібрань обмежень щодо місця їх проведення.
Варто звернути увагу, що питання про обмеження щодо реалізації права на мирне зібрання стосовно місця його проведення підлягає вирішенню судом лише щодо місця, визначеного організаторами мирного зібрання, визначати інші місця проведення заходів суд не повинен.
Зважаючи на мету зібрання - "бути почутими", сумнівною виглядає позиція судів, які забороняють проведення мирних зібрань у дні державних та релігійних свят у зв'язку з проведенням у місцях, які планувалися для мирного зібрання, наприклад, заходів зі святкування загальноміського характеру.
Вирішуючи зазначені питання, суди повинні виходити з того, що стаття 39 Конституції України насамперед гарантує реалізацію права осіб на мирні зібрання, а застосування обмежень щодо реалізації цього права не є правилом та можливе як виняток за наявності передбачених законом підстав.