( 254к/96-ВР ) "Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень".
ЩОДО ПРАВА
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
25. Заявник скаржився на неспроможність органів державної влади виконати у повному обсязі рішення Бориспільського міського суду від 24 травня 2002 року протягом "розумного строку". Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), у якому, зокрема, зазначено таке:
"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."
26. Заявник доводив, що гроші, присуджені йому зазначеним вище рішенням, були виплачені йому із значною затримкою, а нематеріальна частина рішення залишалася невиконаною.
27. Суд зазначає, що ця частина заяви стосується двох частин згаданого рішення, а саме - грошової компенсації та нематеріального зобов'язання, тривалість виконання яких значною мірою різняться. Таким чином, Суд розглядатиме скарги, що стосуються двох частин оскаржуваного рішення, окремо.
А. Щодо прийнятності
1. Скарги заявника на тривале невиконання рішення від 24 травня 2002 року в частині виплати грошової компенсації
28. Уряд стверджував, що затримка у виплаті заявнику грошової компенсації не порушувала вимогу "розумного строку" відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ). Тому Уряд запропонував визнати цю частину заяви неприйнятною.
29. Заявник не погодився.
30. Суд зазначає, що виконавче провадження щодо виплати компенсації, присудженої рішенням від 24 травня 2002 року, було відкрите 26 квітня 2003 року та було закрите державною виконавчою службою 27 серпня 2003 року. Таким чином, тривалість виконавчого провадження становить близько чотирьох місяців. Суд зазначає, як уже встановлено у його рішеннях у подібних справах проти України (див., наприклад, ухвалу у справі "Корнілов та інші проти України", N 36575/02 від 7 жовтня 2003 року), що зазначена тривалість не є настільки надмірною, щоб виявити будь-які ознаки порушення Конвенції ( 995_004 ). Суд робить висновок, що ця частина заяви є повністю необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції та повинна бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції.
2. Скарга заявника на невиконання органами державної влади нематеріального зобов'язання за рішенням від 24 травня 2003 року
а. Відповідальність держави
31. Уряд наполягав, що зобов'язання вибачитись було покладено на панів М. та К. як на приватних осіб і тому держава не може вважатися відповідальною за невиконання ними цього зобов'язання у належний час.
32. Заявник не погодився.
33. Суд зазначає, що відповідно до національного законодавства, чинного на той час, зокрема статті 25 Закону України "Про міліцію" ( 565-12 ), міліція несе відповідальність за вжиття заходів, необхідних для виправлення порушень прав громадян, що відбулися через дії її працівників (див. п. 20 вище). Те ж положення передбачає низку засобів юридичного захисту для такого порушення, включаючи відновлення прав громадян, компенсацію завданої шкоди та публічне вибачення. Наведене вище положення Закону України "Про міліцію" доповнювалося статтею 56 Конституції України ( 254к/96-ВР ), яка гарантує кожному право на компенсацію державними органами влади за шкоду, яка була завдана внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності цих органів влади або їх представників під час виконання службових обов'язків (див. п. 24 вище).
34. Далі Суд зазначає, що Бориспільський міський суд у своєму рішенні від 24 травня 2002 року визначив, що право заявника на повагу до гідності та честі було порушено працівниками міліції, які виконували свої службові обов'язки. Суд встановив, що національні органи державної влади відповідальні за дії цих працівників міліції. Більше того, він вирішив, що моральна шкода, заподіяна заявнику, мала бути відшкодована за рахунок видатків з державного бюджету.
35. На думку Суду, той факт, що саме двоє працівників міліції були особисто згадані в резолютивній частині рішення, а не районний відділ міліції, у якому вони працювали, чи Міністерство внутрішніх справ, не звільнив органи міліції, а відповідно й державу, від зобов'язання виправити вчинки своїх працівників.
36. За цих обставин держава повинна нести відповідальність за виконання рішення від 24 травня 2002 року у повному обсязі, включаючи його нематеріальну частину.
б. Статус жертви заявника
37. Уряд зазначив, що, оскільки пан М. вибачився перед заявником особисто та через газету, рішення від 24 травня 2002 року було виконано у повному обсязі. Таким чином, заявник не міг більше стверджувати, що він є жертвою порушення його прав, закріплених у пункті 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
38. Заявник доводив, що він не отримав вибачень від панів М. та К. у присутності своїх сусідів. Таким чином, вони не виконали своїх зобов'язань за рішенням від 24 травня 2002 року.
39. Суд, погоджуючись з тим, що рішення може вважатися виконаним, оскільки пан М. опублікував свої вибачення у вересні 2006 року, нагадує, що той факт, що рішення, винесене на користь заявника, було виконане, не позбавляє його статусу жертви на той період, протягом якого це рішення не виконувалось (див. рішення у справі "Войтенко проти України" ( 980_223 ), N 18966/02, пункти 34-35, рішення від 29 червня 2004 року). Відповідно Суд відхиляє попередні зауваження Уряду стосовно відсутності у заявника статусу жертви.
в. Висновки
40. Суд доходить висновку, що скарга заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) стосовно затримки у виконанні нематеріальної частини рішення Бориспільського міського суду від 24 травня 2002 року стосується важливих питань фактів і права за Конвенцією, визначення яких вимагає розгляду справи по суті. Він не вбачає підстав для визнання заяви неприйнятною.
Б. Щодо суті
41. У своїх зауваженнях Уряд стверджував, що державна виконавча служба вдалася до всіх необхідних заходів, спрямованих на забезпечення виконання панами М. та К. своїх зобов'язань за рішенням, що розглядається. Більше того, Уряд стверджував, що держава не мала у своєму розпорядженні інших засобів, щоб примусити останніх вибачитись перед заявником.
42. Заявник не погодився.
43. Суд нагадує, що він уже визнавав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) у справах, в яких держава не виконувала свої зобов'язання за остаточними та обов'язковими рішеннями протягом значного періоду часу (див., з-поміж інших, рішення у справі "Ромашов проти України" ( 980_227 ), N 67534/01, пункти 42-46, рішення від 27 липня 2004 року).
44. Що стосується цієї справи, Суд зауважує, що пани М. та К. не виконали те, що зобов'язав їх зробити Бориспільський міський суд рішенням від 24 травня 2002 року. Суд також зазначає, що пан К. звільнився з лав Міністерства внутрішніх справ у 2004 році та Уряду не відоме його місцезнаходження. Суд зазначає, що 14 вересня 2006 року пан М., який досі працює у міліції, опублікував свої вибачення у місцевій газеті. Хоча пан М. послався на інший рік, ніж той, у який стався випадок, що розглядається, Суд вважає, що за особливих обставин цієї справи міліція може вважатися такою, що виконала свої зобов'язання стосовно публічного вибачення за випадок, як це передбачено у національному законодавстві (див. п. 20 вище). Відповідно Суд вважає, що нематеріальна частина рішення була виконана із затримкою у виконанні, яка склала близько трьох років.
45. Далі Суд зазначає, що заходи, які вживала державна виконавча служба у ході виконавчого провадження та на які посилався Уряд, виявились неефективними. Суд вважає, що до його завдань не належить вирішення питання того, який спосіб буде для держави найбільш прийнятним для забезпечення повного виконання рішення. Однак, беручи до уваги висновки Суду стосовно відповідальності держави у виконанні рішення, яке розглядається (див. пункти 35-36 вище), Суд вважає, що національні органи державної влади, включаючи міліцію, у зв'язку із невиконанням зобов'язання вибачитись перед заявником за неправомірну поведінку своїх працівників відповідно до остаточного та обов'язкового рішення суду, не змогли повністю виконати свої зобов'язання за пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
46. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодних фактів чи аргументів, які могли б переконати його в тому, що затримка у виконанні нематеріальної частини рішення у цій справі була виправдана.
47. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
II. ІНШІ СКАРГИ
48. Заявник скаржився відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) на результат та незаконність провадження у його справі, не погоджуючись із сумою компенсації, присудженої йому за рішенням Бориспільського міського суду від 24 травня 2002 року.
49. Він скаржився також на порушення права на повагу до його житла через незаконні спроби панів К. та М. потрапити до його квартири та обшукати її. Заявник посилався на пункт 1 статті 8 Конвенції ( 995_004 ).
50. Що стосується останньої скарги, Суд зазначає, що заявник звертався з нею до національних судів. Незважаючи на те, що він не погодився з рішенням Бориспільського міського суду від 24 травня 2002 року, яким суд визнав порушення прав заявника на повагу до честі та гідності та присудив йому компенсацію, заявник не оскаржив це рішення у судах вищої інстанції відповідно до вимог процесуального законодавства, через власне тлумачення цих вимог.
51. Відповідно заявник не може вважатися таким, що використав національні засоби юридичного захисту, доступні йому за національним законодавством, стосовно обох скарг. Таким чином, ця частина заяви повинна бути відхилена згідно з пунктами 1 та 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
52. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) зазначає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
53. Заявник вимагав 6000 євро відшкодування моральної шкоди.
54. Уряд стверджував, що заявник не обґрунтував суму, яку вимагав, та зазначив, що сам факт визнання порушення становитиме справедливу сатисфакцію.
55. Суд, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, як цього вимагає стаття 41 Конвенції ( 995_004 ), присуджує заявнику 1200 євро відшкодування моральної шкоди.
Б. Судові витрати
56. Заявник не подав жодних вимог за цим пунктом. Тому Суд нічого йому не присуджує.
В. Пеня
57. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) стосовно тривалого невиконання нематеріальної частини рішення Бориспільського міського суду від 24 травня 2002 року прийнятною, а решту заяви неприйнятною;
2. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач повинна виплатити заявнику 1200 (тисячу двісті) євро відшкодування моральної шкоди, які повинні бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
4. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 5 квітня 2007 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК (C.Westerdiek)
Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen)