1. У межах Спільноти належить забезпечувати свободу пересування працівників.
2. Свобода пересування веде до скасування будь-якої дискримінації на підставі державної належності працівників держав-членів у питаннях зайнятості, оплати праці та інших умов праці й зайнятості.
3. З урахуванням обмежень на ґрунті суспільного порядку, суспільної безпеки та суспільного здоров'я із свободи пересування випливає право:
(a) зголошуватися на наявні пропозиції щодо працевлаштування;
(b) з цією метою вільно пересуватися в межах території держав-членів;
(c) перебувати в державі-члені з метою працевлаштування згідно з положеннями, що регулюють працевлаштування громадян цієї держави, закладеними в законах, підзаконних та адміністративних актах;
(d) після завершення праці в державі-члені залишатися на її території згідно з умовами, визначеними у виконавчих регламентах, що їх належить розробити Комісії.
4. Цю статтю не належить застосовувати до працевлаштування на державній службі.