Вимоги національного законодавства
(1) Національні законодавства не можуть подавати інші чи додаткові вимоги до форми чи змісту міжнародної заявки, крім тих, що передбачені цим Договором та Інструкцією.
(2) Положення пункту (1) не розповсюджуються на статтю 7 (2) і не перешкоджають національному законодавству вимагати як тільки розгляд міжнародної заявки почався у зазначеному відомстві:
(i) згадування імені посадової особи, уповноваженої представляти заявника, який є юридичною особою;
(ii) подання документів, що не є частиною міжнародної заявки, є доказом тверджень чи заяв, наведених у цій заявці, включаючи підтвердження міжнародної заявки підписом заявника в тих випадках, коли ця заявка при її поданні була підписана його представником чи агентом.
(3) Якщо заявник в будь-якій зазначеній державі не має права, згідно з національним законодавством цієї держави, подавати національну заявку, бо він не є винахідником, зазначене відомство може відхилити міжнародну заявку.
(4) Якщо національне законодавство містить вимоги до форми і змісту національних заявок, що з точки зору заявників є більш сприятливим, ніж вимоги до міжнародних заявок, передбачені цим Договором та Інструкцією, національне відомство, суди та будь-які інші компетентні органи такої зазначеної країни чи органи, що діють від його імені, можуть застосовувати перші вимоги до міжнародних заявок замість останніх, за винятком тих випадків, коли заявник наполягає на застосуванні до його міжнародної заявки вимог, які передбачені цим Договором та Інструкцією.
(5) Ніщо в цьому Договорі та Інструкції не повинно розумітися як можливе обмеження права кожної Договірної держави встановлювати матеріально-правові умови патентоспроможності. Зокрема, будь-яке положення цього Договору та Інструкції щодо визначення рівня техніки служить виключно для цілей міжнародної процедури, і, отже, будь-яка Договірна держава при визначенні патентоспроможності винаходу, що заявляється в міжнародній заявці, має право застосовувати критерії свого національного законодавства щодо рівня техніки та інших умов патентоспроможності, які не належать до вимог, що пред'являються до форми й змісту заявки.
(6) Національне законодавство може містити вимогу про подання заявником доказів щодо будь-якої матеріально-правової умови патентоспроможності, встановленої цим законодавством.
(7) Будь-яке відомство, що одержує, чи зазначене відомство, в якому вже почався розгляд міжнародної заявки, може застосовувати своє національне законодавство щодо вимоги про призначення заявником агента, що має право представляти заявників перед цим відомством, і (або) про повідомлення заявником адреси в зазначеній державі для цілей одержання повідомлень.
(8) Ніщо в цьому Договорі та Інструкції не повинно розумітися як обмеження права будь-якої Договірної держави застосовувати засоби, які воно визнає необхідними в цілях забезпечення національної безпеки, чи виходячи з основних економічних інтересів держави, обмежувати право власних громадян чи осіб, що проживають у цій державі, подавати міжнародні заявки.