1. У справах про визнання безвісно відсутнім, оголошення померлим та встановлення факту смерті компетентні установи юстиції тієї Договірної Сторони, громадянином якої була особа в той час, коли вона за останніми відомостями була живою.
2. Установи юстиції однієї Договірної Сторони можуть визнати громадянина другої Договірної Сторони безвісно відсутнім, померлим, а також установити факт смерті за клопотанням зацікавлених осіб, що проживають на території цієї Договірної Сторони, якщо такі права та інтереси передбачені законодавством запитуваної Договірної Сторони.
3. Рішення, винесені згідно з частиною 2 цієї статті мають правові наслідки тільки на території тієї Договірної Сторони, установа юстиції якої винесла рішення.
4. У випадках, що передбачені частинами 1 та 2 цієї статті, установи юстиції Договірних Сторін застосовують законодавство своєї держави.