1. У справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя у момент подання заяви про розірвання шлюбу.
2. Якщо в момент порушення справи один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - громадянином другої Договірної Сторони, то в справі про розірвання шлюбу застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої подружжя має спільне місце проживання. Якщо один з подружжя має місце проживання на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території другої Договірної Сторони, то застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, до установи юстиції якої подано заяву про розірвання шлюбу.
3. У справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому пунктом 1 цієї статті, компетентними є установи юстиції Договірної Сторони, громадянами якої подружжя є у момент подання заяви про розірвання шлюбу.
4. У справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому пунктом 2 цієї статті, компетентними є установи юстиції Договірної Сторони, на території якої проживають обидва з подружжя. Якщо один з подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території другої Договірної Сторони, то у справах про розірвання шлюбу компетентними є установи юстиції обох Договірних Сторін. При цьому установи юстиції обох Договірних Сторін, що розглядатимуть справу про розірвання шлюбу, будуть застосовувати матеріальне право своєї держави.
5. Якщо справу про розірвання шлюбу розглядає суд, то він також є компетентним у вирішенні питань утримання, догляду та виховання неповнолітніх дітей подружжя, що розлучаються.