1. У випадку обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною та при поновленні особи у дієздатності, за винятком випадків, передбачених пунктом 4 цієї статті, застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.
2. У справах про визнання особи обмежено дієздатною або недієздатною та про поновлення у дієздатності особи, за винятком випадку, передбаченого пунктом 4 цієї статті, є компетентним суд Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.
3. Якщо установі юстиції однієї Договірної Сторони стане відомо про наявність підстав для визнання обмежено дієздатною або недієздатною особи, яка проживає на її території і є громадянином другої Договірної Сторони, то вона зобов'язана повідомити про це установу юстиції Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. Про прийняте рішення установа юстиції Договірної Сторони, громадянином якої є вищезгадана особа, повідомляє установу юстиції другої Договірної Сторони в тримісячний строк.
4. Якщо установа юстиції Договірної Сторони, сповіщена про наявність підстав для визнання особи обмежено дієздатною або недієздатною, протягом трьох місяців не повідомить про прийняте рішення, справу про обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною розглядатиме суд тієї Договірної Сторони, на території якої цей громадянин має місце проживання. У такому випадку рішення про обмеження у дієздатності або визнання особи недієздатною може бути прийняте тільки з підстав, передбачених законодавством обох Договірних Сторін. Рішення про обмеження дієздатності або про визнання особи недієздатною направляється тій компетентній установі юстиції Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.