1. У справах про визнання безвісно відсутнім, оголошенні померлим і встановленні факту смерті компетентними є установи юстиції тієї Договірної Сторони, громадянином якої була особа в той час, коли вона за останніми даними була в живих, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 цієї статті.
2. Суд однієї Договірної Сторони може визнати громадянина другої Договірної Сторони безвісно відсутнім, оголосити померлим або встановити факт його смерті:
1) за заявою особи, що має намір реалізувати свої права, які виникають із спадкових або майнових відносин між подружжям, щодо нерухомого майна особи, яка зникла, померла або загинула, якщо це майно знаходиться на території тієї Договірної Сторони, суд якої повинен винести рішення;
2) за заявою чоловіка (дружини) особи, що зникла, загинула або померла, який (яка) мешкає на момент подачі на території тієї Договірної Сторони, суд якої повинен винести рішення.
3. У справах про визнання безвісно відсутнім, оголошення померлим і, встановлення факту смерті застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, на території якої розглядається справа.
4. Рішення, винесене відповідно до пункту 2 цієї статті, має правові наслідки виключно на території тієї Договірної Сторони, суд якої виніс рішення.