Обмеження в дієздатності або визнання недієздатним
1. При обмеженні в дієздатності або визнанні недієздатним застосовується законодавство і є компетентними установи тієї Договірної Сторони, громадянином якої є особа, відносно якої вирішується питання про обмеження в дієздатності або визнання недієздатною.
2. Якщо установа однієї Договірної Сторони встановить, що є підстави для обмеження в дієздатності або визнанні недієздатним громадянина іншої Договірної Сторони, місце проживання або місцеперебування якого знаходиться на території цієї Договірної Сторони, то вона повідомляє про це відповідну установу іншої Договірної Сторони. Якщо установа, що повідомлена таким способом, заявить, що надає право виконати подальші дії установі за місцем проживання або місцем перебування цієї особи, або не висловиться в трьохмісячний строк, то установа за місцем проживання чи місцем перебування цієї особи може вести справу про обмеження в дієздатності або визнання її недієздатною відповідно до законодавства своєї держави, якщо причина обмеження в дієздатності або визнання недієздатним передбачається також законами тієї Договірної Сторони, громадяном якої є ця особа. Рішення про обмеження в дієздатності або визнання недієздатним повинно бути надіслане відповідній установі іншої Договірної Сторони.
3. Положення пунктів 1 та 2 цієї статті застосовуються також при скасуванні обмеження в дієздатності або відновленні громадянина в дієздатності.
4. У невідкладних випадках, установа за місцем проживання або місцем перебування громадянина іншої Договірної Сторони, що підлягає обмеженню в дієздатності або визнанню недієздатним, може сама вжити заходів, необхідних для захисту цієї особи або її майна. Рішення, яке прийняте у зв'язку з цими заходами, надсилається відповідній установі Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. Таке рішення підлягає скасуванню, якщо установою цієї Договірної Сторони буде постановлено інше.