СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 25.08.98
(Витяг)
Вироком Коростишівського районного суду Житомирської області від 17 грудня 1997 р. Г. засуджено за ч. 3 ст. 83 КК ( 2001-05 ) із застосуванням ст. 44 КК на один рік шість місяців виправних робіт без позбавлення волі за місцем роботи з відрахуванням у дохід держави 20 % заробітної плати з конфіскацією 1/2 всього майна, яке є його особистою власністю.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Житомирського обласного суду від 27 січня 1998 р. вирок змінено - дії Г. перекваліфіковано на ст. 17, ч. 3 ст. 83 КК ( 2001-05 ). У решті вирок залишено без зміни.
Г. визнано винним у тому, що в першій декаді грудня 1996 р., використовуючи передсмертний тяжкий хворобливий стан Л., яка проживала в однокімнатній квартирі, з метою наслідування цієї квартири після смерті Л. її рідною сестрою, а його дружиною Г. О., заволодів паспортом Л. Того самого дня Г. на прохання Л. звернувся в представництво Фонду державного майна Коростишівського району з питанням про передачу в приватну власність Л. зазначеної квартири, яка рахувалася за Новгородським гранітним кар'єром, де склав заяву на приватизацію квартири від імені Л. і підробив її підпис. Згідно з розпорядженням органу приватизації від 19 грудня 1996 р. зазначена квартира вартістю 5 тис. 778 грн. була передана у приватну власність Л., яка 26 грудня 1996 р. померла.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування судових рішень щодо Г. і закриття справи за відсутністю в діях засудженого складу злочину.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до диспозиції ст. 83 КК ( 2001-05 ) шахрайством визнається заволодіння державним або колективним майном, а також правом на нього шляхом обману чи зловживання довір'ям.
З рішення виконкому Коростишівської міської ради народних депутатів від 24 жовтня 1981 р., довідки, виданої житлово-експлуатаційним підприємством м. Коростишева, ордера від 24 жовтня 1981 р. вбачається, що Л. з 1982 р. проживала на законних підставах як квартиронаймач у зазначеній квартирі і відповідно до Закону від 19 червня 1992 р. "Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ) мала право на її приватизацію.
Наявні у справі докази свідчать про те, що Л. ще восени 1996 р. висловлювала намір приватизувати квартиру, а документи для цього готувалися заздалегідь.
У справі встановлено, і це зазначено у вироку, що Г. оформив документи на приватизацію квартири саме на прохання Л., тобто виконав волевиявлення останньої на використання її законного права приватизувати квартиру.
Зазначені обставини підтверджені показаннями засудженого Г. про те, що на прохання Л. він оформив документи на приватизацію на її ім'я квартири, в якій вона проживала, і розписався від її імені в заяві на приватизацію.
Ці показання послідовні та стабільні, підтверджені свідченнями С., Г. О., П., М., П. В., з яких видно, що Г. оформляв приватизацію на прохання Л.
Матеріалами справи також підтверджено, що за заявою Л. розпорядженням органу приватизації від 19 грудня 1996 р. зазначена квартира була передана у її власність.
Відповідно до свідоцтва про смерть Л. померла 26 грудня 1996 р.
Наявні у справі дані свідчать про те, що Л. у зазначений період часу була дієздатною й усвідомлювала свої дії, коли просила Г. оформити приватизацію квартири на її ім'я; іншого у справі не встановлено і про це у вироку не йдеться.
У справі є дані, що Г., виконуючи волю Л. та в інтересах останньої, приватизував квартиру на її ім'я. інших даних вирок не містить.
Доказів на обгрунтування висновку про те, що Г. намагався протиправно заволодіти приватизованою квартирою Л., суд не навів. Немає їх і у справі. Всі джерела для їх встановлення вичерпано.
За тими фактами, що Г. заволодів паспортом Л. і розписався за неї у заяві про приватизацію, постановою слідчого від 26 червня 1997 р. в порушенні кримінальної справи за ознаками статей 193, 194 КК ( 2002-05 ) обгрунтовано відмовлено на відсутністю в діях Г. складу злочину.
За таких обставин дії Г. по приватизації квартири, вчинені ним на прохання Л., складу злочину не містять, а тому ухвалені щодо нього судові рішення підлягають скасуванню, а справа - закриттю.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, вирок Коростишівського районного суду від 17 грудня 1997 р. і ухвалу судової колегії в кримінальних справах Житомирського обласного суду від 27 січня 1998 р. щодо Г. скасувала, а справу закрила на підставі п. 2 ст. 6 КПК ( 1001-05 ) - за відсутністю в його діях складу злочину.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.