Тип компанії, визнаний згідно із застосовним національним правом як спільна установа для цілей статті 27(1)(a)(i) Регламенту (ЄС) № 575/2013
1. Компетентні органи можуть визначити, що тип компанії, визнаний згідно із застосовним національним правом, відповідає визначенню спільної установи для цілей частини другої Регламенту (ЄС) № 575/2013, якщо виконані всі умови, визначені в параграфах 2, 3 та 4.
2. Щоб відповідати визначенню спільної установи для цілей параграфа 1, правовий статус установи повинен належати до однієї з таких категорій:
(a) у Данії: асоціації («Foreninger») або фонди («Fonde»), які утворюються у результаті перетворення страхових компаній («Forsikringsselskaber»), іпотечних кредитних установ («Realkreditinstitutter»), ощадних банків («Sparekasser»), кооперативних ощадних банків («Andelskasser») та афілійованих осіб кооперативних ощадних банків («Sammenslutninger af andelskasser») на компанії з обмеженою відповідальністю, визначені у «Danish Financial Business Act»;
(b) в Ірландії: установи, зареєстровані як «building societies» згідно з «Building Societies Act 1989»;
(c) у Великій Британії: установи, зареєстровані як «building societies» згідно з «Building Societies Act 1986»; установи, зареєстровані як «savings bank» згідно з «Savings Bank (Scotland) Act 1819».
3. Що стосується основного капіталу першого рівня, щоб бути визнаною спільною установою для цілей параграфа 1, установа повинна мати дозвіл випускати, згідно з національним застосовним правом або статутом компанії, на рівні юридичної особи лише ті інструменти капіталу, які зазначені у статті 29 Регламенту (ЄС) № 575/2013.
4. Щоб відповідати визначенню спільної установи для цілей параграфа 1, загальна сума або часткова сума капіталу й резервів у сукупності повинна бути у власності членів установи, які в ході звичайної діяльності не отримують вигод від прямого розподілу резервів, зокрема шляхом виплати дивідендів. Такі умови вважають виконаними, навіть якщо установа випускає інструменти основного капіталу першого рівня, які надають право на участь у прибутках і резервах, якщо це дозволено застосовним національним правом.