ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
12.08.2003 Справа N 1/630-27/472
Деякі спірні питання пролонгації договорів у судовій практиці
Вищий господарський суд України розглянувши касаційну скаргу виробничо-торгівельної фірми <О...> на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.04.2003 р. у справі N 1/630-27/472 за позовом приватного підприємства <М...> до виробничо-торгівельної фірми <О...> про стягнення 1799,98 грн., за участю представників сторін: від позивача: не з'явилися, від відповідача: не з'явилися, встановив:
Рішенням господарського суду Львівської області від 11.02.-14.02.2003 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.04.2003 р., позовні вимоги приватного підприємства (ПП) <М...> до виробничо-торгівельної фірми (ВТФ) <О...> про стягнення 1799,98 грн., у тому числі 1566,0 боргу; 31,14 грн. - 3% річних; 39,21 грн. - збитків від інфляції; 163,63 грн. адвокатських послуг, задоволено.
Вирішуючи даний спір по суті, судами двох інстанцій встановлено, що відповідно до договору оренди N 37а від 04.05.2000 р. укладеного сторонами у даній справі, відповідач - ВТФ <О...> взяв в оренду на строк до 04.05.2001 р. автомобіль марки ГАЗ-33610, 1993 р.в., державний N 44-35 ОНА.
Згідно з п. 5.1 договору оренди, орендна плата встановлюється у розмірі 120,0 грн. в місяць і відповідно до п. 5.2 цього ж договору, повинна сплачуватися щоквартально, не пізніше 5-го числа наступного за кварталом місяця. Передача автомобіля в оренду повинна здійснюватися за відповідним актом передачі (п. 3.2 договору), а його повернення орендодавцю здійснюватися по закінченню терміну оренди, про що сторони повинні скласти відповідний акт (п.п. 8.1, 8.2).
Вказаний автомобіль було передано відповідачу 03.07.2000 р. за актом прийому-передачі в оренду автотранспортного засобу (а.с. 24), підписаним повноважними представниками сторін, та повернутий позивачу за актом здачі-приймання автомобіля 27.08.2002 р. (а.с. 25).
За встановлених обставин, керуючись статтями 256, 260, 265 Цивільного кодексу (ЦК) України ( 1540-06 ), суди двох інстанцій дійшли висновку про те, що зазначений договір оренди був продовжений на невизначений термін, оскільки об'єкт оренди після закінчення терміну дії названого договору оренди не був повернутий, а доказів, які б свідчили про те, що відповідач намагався вжити заходів щодо повернення цього автомобіля, ним не надано.
Не погоджуючись з рішенням та постановою у даній справі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить суд скасувати вказані судові акти та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПП <М...>.
У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування судами двох інстанцій ст. 260 ЦК України ( 1540-06 ), оскільки факт користування автомобілем ними не встановлений.
Скаржник вважає, що названою нормою передбачені дві умови, при дотриманні яких, договір майнового найму може бути поновленим на невизначений строк, а саме: за умови продовження користування майном після закінчення строку договору та відсутності заперечень з боку наймодавця.
Позивач надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу відповідача і просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.04.2003 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення з мотивів, викладених у відзиві.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підтягає задоволенню з таких підстав.
В силу ст. 260 ЦК України ( 1540-06 ) в разі продовження користування майном після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається поновленим на невизначений строк і кожна з сторін вправі в будь-який час відмовитись від договору, попередивши про це другу сторону за один місяць.
Отже, підставою для припинення договору є закінчення строку дії договору при умові, якщо наймодавець зажадає повернення йому майна. За відсутності такої вимоги договір не припиняється. При цьому, законодавець не ставить поновлення договору в залежність від того, користується орендар орендованим майном чи ні.
Відповідно до пунктів 8.1 та 8.2 договору оренди, автомобіль повинен бути повернений орендодавцю по закінченню строку оренди за п. 4 договору (до 04.05.2001 р.) у справному стані з урахуванням нормального зносу, що виник у період експлуатації. Повернення автомобіля відбувається за актом.
Судами двох інстанцій встановлено, що після закінчення строку оренди 04.05.2001 р. і до 27.08.2002 р. орендодавець не вимагав повернення орендованого майна, а орендар, в свою чергу, не відмовився від договору, і орендований автомобіль не повернув.
За таких обставин, та враховуючи вимоги ст. 34 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України ( 1798-12 ), якою передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, колегія суддів погоджується з висновком судів двох інстанцій про те, що дія договору оренди N 37а від 04.05.2000 р. припинилася з моменту повернення відповідачем орендованого майна в порядку, передбаченому п. 8.2 договору, тобто з 27.08.2002 р., що підтверджується належним доказом - актом здачі-приймання.
Судами двох інстанцій встановлено, що за період оренди автомобіля, з липня 2000 р. по серпень 2002 р., у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по орендній платі в сумі 1566,0 грн.
Відповідно до статей 161, 162 ЦК України ( 1540-06 ) зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суди першої та другої інстанцій мали правові підстави для задоволення позовних вимог, тому підстав для скасування судових актів у даній справі немає.
Враховуючи викладене, та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), колегія суддів ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу виробничо-торгівельної фірми <О...> залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.04.2003 р. у справі N 1/630-27/472 - без змін.
"Вісник господарського судочинства", N 4, 2003 р.