ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
13.11.2002 N 34/121а
Деякі аспекти розгляду спорів, пов'язаних зі сплатою податку на прибуток
Вищий господарський суд України розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції з великими платниками податків у м. Донецьку на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.07.2002 у справі господарського суду Донецької області за позовом ЗАТ "А...", м. Донецьк до Спеціалізованої ДПІ з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання рішення недійсним ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 20.05.2002 господарського суду Донецької області позові вимоги задоволені частково щодо визнання недійсним рішення N 132/08-41-2/13538066/21094/10 від 07.12.2002 про застосування та стягнення фінансових санкцій, донарахованих сум податків, зборів та пені за порушення податкового та іншого законодавства визнано у частині донарахування фінансових санкцій у сумі 1303,05 грн., донарахування податку на додану вартість у сумі 3794 грн., податку на прибуток у сумі 1775 грн., зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 1448 грн., та зменшення збитків у розмірі 2170 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою від 03.07.2002 Донецького апеляційного господарського суду це рішення залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до п.п 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) до складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких виплат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.
Не погоджуючись з судовими рішеннями спеціалізована ДПІ з великими платниками податків у м. Донецьку звернулася у Вищий господарський суд України з касаційною скаргою і просить її скасувати, посилаючись на те, що витрати на відрядження можуть бути включені до валових витрат платника лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Спеціалізована ДПІ з великими платниками податків у м. Донецьку рішенням від 07.12.2001 за N 132/08-41-2/13538066/21094/10 донарахувала позивачу податок на прибуток у сумі 1775,00 грн., податок на додану вартість в сумі 3794,00 грн., фінансові санкції в сумі 1303,50 грн., зменшила збитки в сумі 2170,00 грн. та суму бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 1448,00 грн.
Рішення прийнято на підставі акта перевірки N 533-08-41-2 від 28.11.2001), яким встановлено, що позивач неправомірно включив до валових витрат вартість послуг з виконання чартерних рейсів наданих авіакомпанією "І... АВІА".
Відповідач вважає, що до валових витрат платника податків відносяться витрати відрядженого працівника на проїзд тільки транспортом загального користування (згідно з відповідними підтверджуючими документами).
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (зі змінами та доповненнями) валові витрати виробництва та обігу - це суми будь-яких витрат платників податків у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. У тому числі суми витрат нарахованих протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції і охороною праці.
Проте не можуть відноситись до складу валових витрат потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, які перелічені у п. 5.3.1 вищезазначеного Закону ( 334/94-ВР ). Одним з обмежень встановлених пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 вищевказаного Закону є наявність фактичних (документально підтверджених, а не тих що могла б понести, витрат особа, яка відряджена на проїзд).
Господарським судом Донецької області при розгляді справи встановлено належність вищевказаних витрат до пов'язаних з веденням виробництва і серед обмежень вони не передбачені.
Водночас, п. 10 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) заборонені додаткові обмеження щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні касаційної скарги відмовити.
Рішення від 20.05.2002 господарського суду Донецької області та постанову від 03.07.2002 Донецького апеляційного господарського суду у справі N 34/121а залишити без змін.
"Вісник господарського судочинства", N 1, 2003 р.