цього Закону ( 1563-17 ) встановлює, що за проектами наукового парку, зареєстрованими згідно із статтею 15 цього Закону ( 1563-17 ), реалізація яких передбачає використання приміщень та обладнання вищого навчального закладу та/або наукової установи, за поданням виконавчого органу управління наукового парку між вищим навчальним закладом та/або науковою установою і партнером наукового парку укладається договір оренди на строк, передбачений умовами реалізації проекту наукового парку.
Крім того, відповідно до статті 26 Закону України "Про вищу освіту" ( 2984-14 ) Національному вищому навчальному закладу за рішенням Кабінету Міністрів України може бути надано повноваження: виступати орендодавцем нерухомого майна, що належить вищому навчальному закладу.
Таким чином, наведеними законами встановлено виняток із загального правила щодо визначення особи орендодавця державного майна, а саме - Національна академія, галузеві академії, вищі учбові заклади виступають самостійними орендодавцями.
Такий підхід не узгоджується, вступає у суперечність із загальним підходом щодо визначення єдиним орендодавцем державного майна Фонду державного майна України, на який покладено реалізацію політики у сфері оренди державного майна та здійснення контролю за цими процесами.
Крім того, наведеними законодавчими актами не передбачено жодного обмеження щодо розміру (обсягу) майна, яке може передаватися в оренду самостійно вищими навчальними закладами, а також не передбачено жодних повноважень Фонду державного майна України щодо погодження чи контролю укладення відповідних договорів, що може призвести до безконтрольної передачі в оренду навіть цілісних майнових комплексів цих державних установ.
Ураховуючи, що однією з основних ознак законодавства є його єдність та цілісність, вважаємо, що першочерговим має бути узгодження між собою вищезазначених законів України в напрямку забезпечення єдиного підходу та єдиної політики у сфері регулювання питань оренди державного майна.
Кроки у цьому напрямку здійснюються, а саме, Міністерством економіки України підготовлено проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", спрямований на врегулювання цих відносин.
2) повноваження у сфері оренди державних господарських об'єднань - одних із самостійних та специфічних суб'єктів управління об'єктами державної власності.
До господарських об'єднань згідно з Господарським кодексом ( 436-15 ) належать асоціації, концерни, корпорації та консорціуми, які утворюються учасниками-підприємствами з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Ступінь координації визначається видом об'єднання, найбільше - в концернах, оскільки передбачається централізація функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.
Об'єднання підприємств, утворене державними підприємствами, є державним господарським об'єднанням, що утворюється за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання).
Згідно з Законом України "Про управління об'єктами державної власності" ( 185-16 ) державні господарські об'єднання визнані самостійними суб'єктами управління об'єктами державної власності відносно тих підприємств, що увійшли до їх складу.
Проте за цим Законом ( 185-16 ) вони мають дуже обмежені повноваження, що на сьогодні не дає можливості повноцінно виступати суб'єктом управління по відношенню до тих підприємств, установ, організацій, які входять до складу такого об'єднання.
А саме: згідно зі статтею 9 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" ( 185-16 ) господарські структури:
1) укладають контракти з керівниками державних підприємств та державних акціонерних товариств;
2) розробляють річні фінансові та інвестиційні плани, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3 - 5 років) і подають на затвердження уповноваженому органу управління, який здійснює контроль за їх діяльністю;
3) забезпечують розроблення і затверджують річні фінансові та інвестиційні плани, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3 - 5 років) державних підприємств і державних акціонерних товариств;
4) проводять аналіз і обов'язкові щорічні аудиторські перевірки своєї фінансово-господарської діяльності та подають отримані результати органу виконавчої влади, який здійснює контроль за їх діяльністю.
Всі інші повноваження з управління залишаються в уповноваженого органу управління - міністерства, до сфери якого підприємство-учасник входило до вступу в господарське об'єднання. При цьому, слід зазначити, що, враховуючи, що підприємство залишається у сфері управління міністерства, навіть надані господарському об'єднанню повноваження дублюються міністерством, що часто на практиці призводить до виникнення конфліктних ситуацій між цими двома суб'єктами управління (найпоширенішою є призначення 2 керівників підприємства-учасника).
Така розпорошеність повноважень щодо управління одним об'єктом державної власності між державним господарським об'єднанням та іншими суб'єктами управління (міністерствами) створює подвійну і складну процедуру прийняття управлінських рішень, в результаті чого створення таких структур взагалі є неефективним та не виправдовує ціль їх утворення.
Міністерство юстиції України ініціює зміни до законодавства щодо правового статусу цих суб'єктів, які охоплюють наділення їх значно ширшим колом повноважень з управління, в тому числі і щодо оренди. Підготовленим Міністерством юстиції України проектом Закону України "Про господарські об'єднання" (який Кабінетом Міністрів України було внесено до Верховної Ради України, реєстраційний N 7057 від 28 серпня 2010 року) передбачається, зокрема, чітко встановити, що орган державної влади, який здійснює контроль за державним господарським об'єднанням, погоджує відчуження, списання, передачу в оренду державного майна державного господарського об'єднання у порядку, встановленому для державних підприємств; а також наділити господарські об'єднання як самостійних суб'єктів управління об'єктами державної власності таким обсягом повноважень щодо його учасників - державних суб'єктів господарювання, який мають уповноважені органи управління відносно тих державних підприємств, що перебувають в їх сфері управління.
Зокрема, передбачається, що саме державне господарське об'єднання:
а) надає (як цього вимагає від уповноваженого органу управління частина третя статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна") ( 2269-12 ) орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна, яке належить учасникам, і пропозиції щодо умов договору оренди, які повинні забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі;
б) контролює виконання орендарями інвестиційних і технічних програм розвитку орендованих об'єктів державної власності, якщо такі умови передбачені договором оренди;
в) організовує контроль за використанням орендованого державного майна.
3. До питання щодо можливості передачі в оренду майна, закріпленого за органами державної влади.
Законодавство з питань оренди містить заборону передавати в оренду майно, що закріплене за органами державної влади.
Так, відповідно до частини другої статті 4 Закону України "Про оренду державного майна" ( 2269-12 ) не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ) (крім пам'яток культурної спадщини), а також об'єкти, включені до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" ( 847-14 ), які випускають підакцизну продукцію, крім цілісних майнових комплексів, які випускають підакцизну продукцію, переданих в оренду до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 1905-15 ) від 29 червня 2004 року.
Частиною другою статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ) майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого цим Законом встановлено особливості приватизації), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, правоохоронних і митних органів віднесено до об'єктів, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, та є у зв'язку з цим об'єктом загальнодержавного значення.
Водночас практика показала, що органи влади володіють певним майном, яке безпосередньо не використовується для забезпечення здійснення ними своїх функцій щодо реалізації державної політики. У зв'язку з цим законодавцем було прийнято рішення дозволити в певній частині органам державної влади передавати закріплене за ними майно в оренду.
Так, статтею 72 Державного бюджету України на 2010 рік ( 2154-17 ) було установлено, що у 2010 році нерухоме майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, правоохоронних і митних органів, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, може бути передано в оренду строком до 1 січня 2011 року.
Це був тимчасовий захід, але він показав, що питання щодо доцільності надання такого права органам державної влади є актуальним.
У зв'язку з цим 23 грудня 2010 року Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України" ( 2856-17 ), пунктом 14 якого частину першу статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) доповнено положенням, відповідно до якого нерухоме майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, правоохоронних і митних органів, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, може бути передано в оренду без права викупу орендарем та передачі в суборенду.
Слід звернути увагу, що зазначені зміни передбачають лише право передачі такого майна в оренду та не визначають порядку його реалізації і процедури передачі такого майна в оренду. Вважаємо, що з метою унеможливлення зловживань у цій сфері необхідно на законодавчому рівні визначити відповідний порядок, а також встановити критерії та порядок віднесення майна органів влади до категорії такого, що не використовується ними для здійснення своїх функцій, строк невикористання, після якого можливою є передача їх майна.
Все наведене вище свідчить, що законодавство у сфері орендних відносин постійно вдосконалюється і цей процес має бути безперервним з огляду на стрімкі зміни цього виду суспільних відносин.
Заступник начальника відділу законодавства з питань підприємництва та приватизації І.В.Даценко