ПРЕЗИДІЯ ОДЕСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
ПОСТАНОВА
від 17.08.89
(Витяг)
Д. пред'явила позов до І. про стягнення 1469 крб. за невиконання грошового зобов'язання. Позивачка зазначала, що відповідач за договором позики одержав від неї 8500 крб. і зобов'язувався повернути борг протягом двох років, проте зробив це лише через шість років. Посилаючись на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання і має сплатити за час прострочення 3 % річних з простроченої суми, позивачка просила задовольнити її вимоги.
Рішенням Іллічівського районного народного суду м. Одеси у позові відмовлено. Ухвалою судової колегії Одеського обласного суду рішення залишено без змін. Президія обласного суду задовольнила протест заступника Голови Верховного Суду УРСР і у постанові про направлення справи на новий розгляд вказала на таке.
Відмовляючи у позові, суд виходив з того, що ст. 374 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) не передбачена відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, а в самому договорі позики застосування неустойки не передбачено. Такі висновки вважала обгрунтованими і судова колегія обласного суду, залишаючи рішення без зміни.
Проте погодитись з цим не можна. Згідно зі ст. 214 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити за час прострочення 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено іншого розміру процентів.
На підтвердження своїх вимог про відшкодування відповідачем 3 % річних з простроченої суми позивачка посилалася на договір позики, яким дійсно не було передбачено розміру процентів річних. Проте сама по собі ця обставина не звільняла відповідача від передбаченого ст. 214 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) обов'язку сплатити 3 % річних за час прострочення з простроченої суми і це слід врахувати при новому розгляді справи.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 2, 1995 р.