ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
28.05.2003 N П26/2617
Боргові зобов'язання і ліквідація підприємств
Вищий господарський суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ЗАТ "Д..." на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.01.2003 у справі N П26/2617 за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву до ЗАТ "Д..." про стягнення 688921,94 грн., встановив:
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2002 у справі N П26/2617 відмовлено в прийнятті позовної заяви Державного комітету України з державного матеріального резерву до ЗАТ "Д..." про стягнення 688921,94 грн. на підставі п. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).
Ухвала мотивована відсутністю правових підстав прийняття заяви про зобов'язання ліквідаційної комісії включити Державний комітет України з державного матеріального резерву до реєстру вимог кредиторів, оскільки в проваджені Дніпропетровського господарського суду відсутня справа про банкрутство ЗАТ "Д...".
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.01.2003 ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2002 скасована, справу передано на розгляд господарському суду Дніпропетровської області.
ЗАТ "Д..." у поданій касаційній скарзі просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.01.2003 скасувати, позов залишити без розгляду. В обгрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Обставини справи судом апеляційної інстанції встановлені шляхом повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи і відповідають доказам, які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 36 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) у випадку ліквідації товариства погашеними вважаються претензії, які не визнані ліквідаційною комісією, а також за умови, якщо кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подадуть позов до суду або господарського суду про задоволення їх вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, Державний комітет України з державного матеріального резерву направив відповідачу заяву від 24.05.2002 N 2/4127 про визнання його кредитором на суму 66,8921,94 грн. Листом від 05.06.2002 ліквідаційна комісія ЗАТ "Д..." зазначену вимогу відхилила.
Керуючись ч. 3 ст. 36 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ), позивач звернувся до господарського суду з вимогою зобов'язати ліквідаційну комісію ЗАТ "Д..." включити його до реєстру вимог кредиторів.
Відмовляючи у прийнятті позовної заяви господарський суд першої інстанції виходив з того, що в проваджені Дніпропетровського господарського суду відсутня справа про банкрутство ЗАТ "Д...", а тому відсутні правові підстави для розгляду у господарському суді заявлених позовних вимог.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, ліквідація відповідача відбувається не в порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ), а відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ), за рішенням власників товариства.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вірно дійшов висновку про необгрунтованість відмови Дніпропетровським господарським судом у прийнятті позовної заяви Державного комітету України з державного матеріального резерву на підставі п. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).
Доводи касаційної скарги, в яких заявник обгрунтовує недоцільність прийняття позовної заяви до розгляду, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки не мають правового значення для юридичної оцінки оскаржуваної постанови та вирішення питання про законність і обгрунтованість відмови у прийняті позовної заяви. Крім того, згідно зі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови. Дніпропетровським апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим підстави для її скасування відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), суд ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ЗАТ "Д..." залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.01.2003 у справі N П26/2617 залишити без змін.