СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
18.03.2002
Без встановлення обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків, угода не може бути визнана недійсною
(Витяг)
Рішенням арбітражного суду, залишеним без змін постановою цього ж суду, відмовлено у задоволенні вимог районної державної податкової інспекції (далі - Позивач) до приватного підприємства (далі - 1-й Відповідач) та товариства з обмеженою відповідальністю (далі - 2-й Відповідач) про визнання угоди недійсною як такої, що укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.
Суд визнав оспорювану угоду недійсною на підставі статті 48 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (далі - ЦК України).
Позовні вимоги обгрунтовувались тим, що 1-й Відповідач був зареєстрований за втраченим паспортом без мети здійснення фінансово-господарської діяльності. За час своєї діяльності він не сплачував до бюджету податків та зборів, що стало підставою для визнання рішенням районного суду його статуту недійсним. З огляду на це Позивач, посилаючись на статтю 49 ЦК України ( 1540-06 ), просив визнати оспорювану угоду недійсною як таку, що укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.
Постановою Вищого господарського суду України рішення та постанова залишені без змін.
Не погоджуючись з постановою Вищого господарського суду України, Позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України. У ній Позивач просив скасувати постанову ВГСУ з мотивів різного застосування ним того самого положення закону в аналогічних справах.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи представників Позивача, ознайомившись з матеріалами справи, Верховний Суд України визнав за необхідне задовольнити касаційну скаргу з таких підстав.
Арбітражним судом встановлено, що на підставі рахунку-фактури 2-й Відповідач платіжним дорученням перерахував на розрахунковий рахунок 1-го Відповідача кошти за товар. Отримання товару 2-м Відповідачем підтверджується накладною.
За час діяльності 1-й Відповідач не сплачував до бюджету податків та зборів, передбачених законодавством України, що не відповідає визначеним законом порядку та умовам здійснення підприємницької діяльності.
Згідно зі статтею 49 ЦК України ( 1540-06 ) угода, укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, визнається недійсною.
Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.78 р. N 3 ( v0003700-78 ) "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" до угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою тощо. Виходячи зі змісту пункту 2 зазначеної постанови, угода може бути визнана недійсною лише з підстав та з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Висновок Вищого господарського суду України про те, що угода між 1-м та 2-м Відповідачами відповідно до вимог ст.49 ЦК України ( 1540-06 ) не може бути визнана недійсною, не є переконливим та обгрунтованим без спростування доказами доводів Позивача щодо суперечності укладеної угоди інтересам держави і суспільства.
Суд не врахував, що предметом позову було визнання угоди недійсною з підстав, передбачених ст.49 ЦК України ( 1540-06 ), а не з інших, тому вихід за межі позовних вимог і застосування без законних підстав статті 48 ЦК України призвело до того, що позовні вимоги по суті не вирішені.
Внаслідок помилкового застосування судом статті 48 ЦК України ( 1540-06 ) за обставин, коли суд не дослідив і не спростував наявність підстав для застосування статті 49 ЦК України, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 6, 19, 124, 125, 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 111-17, 111-19, 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Верховний Суд України постановою від 18.03.2002 р. задовольнив касаційну скаргу районної державної податкової інспекції, скасувавши постанову Вищого господарського суду України від 02.11.2001 р., постанову та рішення арбітражного суду, та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
"Бухгалтерія", N 20 (539), 19.05.2003