На працівників рядового і начальницького складу органів виконання покарань поширюється дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію" ( 565-12 ). На спеціалістів органів виконання покарань, які не мають спеціальних звань, поширюється дія Закону України "Про державну службу" ( 3723-12 ).
Особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які працюють у виправно-трудових установах, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях, установлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів, у виправно-трудових установах на правах лікувальних та лікарнях при виправно-трудових установах для тримання інфекційних хворих засуджених - один місяць служби за півтора місяця за переліком посад і на умовах, затверджуваних Міністерством внутрішніх справ України".
2. Доповнити Кодекс статтями 76-1, 81-1 і 109-2 такого змісту:
"Стаття 76-1. Особливості відбування покарання у вигляді позбавлення волі вагітними жінками, матерями-годувальницями та жінками, які мають дітей віком до трьох років
При виправно-трудових колоніях у разі необхідності організуються будинки дитини. Засуджені жінки можуть поміщати в будинки дитини своїх дітей віком до трьох років.
Засуджені жінки з вагітністю понад чотири місяці, або які мають при собі дітей віком до трьох років, у випадках, коли до них не застосовується відстрочка відбування покарання в порядку, встановленому статтею 46-2 Кримінального кодексу України ( 2001-05 ), направляються адміністрацією місця позбавлення волі для дальшого відбування покарання у виправно-трудову установу, при якій є будинок дитини.
Діти засуджених жінок за згодою матері можуть передаватися її родичам чи за згодою матері та за рішенням органів опіки і піклування - іншим особам або після досягнення трирічного віку направляються до відповідних дитячих закладів.
Якщо у матері дитини, яка досягла трирічного віку, невідбута частина строку покарання не перевищує одного року і вона сумлінно виконує свої материнські обов'язки, то перебування дитини в будинку дитини може бути продовжено адміністрацією виправно-трудової установи до звільнення матері. У разі злісного порушення матір'ю вимог режиму відбування покарання рішення адміністрації виправно-трудової установи про продовження перебування дитини в будинку дитини може бути скасовано";
"Стаття 81-1. Особливий режим в місцях позбавлення волі
У випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масових безпорядків, проявів групової непокори засуджених або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на місце позбавлення волі чи у зв'язку з оголошенням надзвичайного стану в районі розташування виправно-трудової установи з дозволу Міністра внутрішніх справ України, начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Криму, начальника головного управління, управління Міністерства внутрішніх справ України в області, погодженого з відповідним прокурором, для засуджених може бути запроваджено особливий режим строком до тридцяти діб.
У разі запровадження особливого режиму в місці позбавлення волі посилюється охорона, нагляд за засудженими, припиняються всі заходи, що проводяться з ними, а також надання побачень та прийняття посилок і передач, здійснюються інші режимні заходи";
"Стаття 109-2. Відстрочка відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років
Засудженим вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більш як п'ять років за тяжкі злочини, які мають сім'ю або родичів, згодних на сумісне з ними проживання, або які мають можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини, може бути надана відстрочка відбування покарання на строк, передбачений законодавством України щодо звільнення жінок від роботи у зв'язку з вагітністю, родами і до досягнення дитиною трирічного віку.
Рішення про відстрочку відбування покарання приймається судом за поданням адміністрації органу, який відає виконанням покарання, погодженим з прокурором, в порядку, встановленому статтею 46-2 Кримінального кодексу України".
3. У частині першій статті 24 слова "на строк не більше трьох років за тяжкі злочини" замінити словами "на строк не більше п'яти років за тяжкі злочини".
4. Частину першу статті 33 викласти в такій редакції:
"У виправно-трудових колоніях-поселеннях усіх видів засуджені:
- тримаються під наглядом, а на території жилої зони - під охороною;
- у вільний від роботи час від підйому до відбою користуються правом вільного пересування в межах території колонії;
- з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією колонії, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв'язку з навчанням;
- можуть носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження;
- мають право відправляти листи, отримувати бандеролі, посилки, передачі, одержувати короткострокові побачення без обмеження, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць;
- після відбуття шести місяців покарання у колонії-поселенні у разі відсутності порушень Правил внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ, наявності житлових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати в межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми сім'ями, придбавати відповідно до чинного законодавства жилий будинок і заводити особисте господарство на території колонії".
5. У частині першій статті 35 слово "дворічного" замінити словом "трирічного".
6. Частину першу статті 37 викласти в такій редакції:
"Засудженим дозволяється купувати за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої потреби на кошти, зароблені в місцях позбавлення волі, а засудженим чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої груп, вагітним жінкам, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях, неповнолітнім, а також засудженим, які перебувають у виправно-трудових установах на правах лікувальних та лікарнях при виправно-трудових установах для тримання інфекційних хворих засуджених, - також на кошти, одержані за переказами".
7. Частини першу, другу і третю статті 38 викласти в такій редакції:
"Засудженим дозволяється витрачати на місяць для купівлі продуктів харчування і предметів першої потреби гроші у сумі:
- у виправно-трудових колоніях загального режиму - до ста процентів мінімального розміру заробітної плати; виправно-трудових колоніях посиленого режиму - до дев'яноста процентів мінімального розміру заробітної плати, суворого режиму - до вісімдесяти процентів, особливого режиму - до сімдесяти процентів;
- у виховно-трудових колоніях - до ста процентів мінімального розміру заробітної плати;
- у тюрмах на загальному режимі - до п'ятдесяти процентів мінімального розміру заробітної плати, на суворому режимі - до тридцяти процентів.
У разі відсутності злісного порушення режиму відбування покарання і сумлінного ставлення до праці після відбуття не менш як половини строку покарання засудженим може бути додатково дозволено витрачати на місяць гроші в сумі: у виправно-трудових колоніях загального режиму - п'ятдесят п'ять процентів мінімального розміру заробітної плати, посиленого режиму - п'ятдесят процентів, суворого режиму - сорок процентів, особливого режиму - тридцять процентів; у тюрмах на загальному режимі після відбуття половини строку тюремного ув'язнення - двадцять процентів мінімального розміру заробітної плати; у виховно-трудових колоніях загального режиму після відбуття засудженими чверті строку покарання, а у колоніях посиленого режиму після відбуття засудженими третини строку покарання - шістдесят процентів мінімального розміру заробітної плати.
Засудженим, які перевиконують норми виробітку, а тим, що працюють на почасових роботах і по господарському обслуговуванню, зразково виконують встановлені завдання, може бути додатково дозволено витрачати на місяць гроші в сумі тридцяти процентів мінімального розміру заробітної плати; засудженим, які перевиконують норми виробітку на важких роботах і на роботах із шкідливими умовами праці, - п'ятдесяти процентів незалежно від відбутого строку покарання".
8. У статті 39:
назву після слова "побачення" доповнити словами "і телефонні розмови";
частину третю замінити частинами третьою і четвертою такого змісту:
"Засудженим один раз на три місяці за наявності технічних можливостей надається право на одну платну телефонну розмову тривалістю п'ятнадцять хвилин під контролем адміністрації.
Засудженим за їх бажанням дозволяється заміняти тривалі побачення короткостроковими, а також тривалі та короткострокові - телефонними розмовами. Порядок надання і проведення побачень та телефонних розмов визначається Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ".
9. Доповнити статтю 39-1 частиною другою такого змісту:
"Засудженим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях, може бути дозволено короткостроковий виїзд за межі колонії для влаштування дітей у родичів, опікунів або в дитячих будинках тривалістю не більше десяти діб без урахування часу перебування в дорозі";
у зв'язку з цим частини другу та третю вважати відповідно частинами третьою та четвертою.
10. Частину першу статті 41 викласти в такій редакції:
"Засудженим, яких тримають у виправно-трудових колоніях, дозволяється одержувати протягом року: у колоніях загального режиму - сім посилок (передач), посиленого режиму - шість посилок (передач), суворого і особливого режиму - п'ять посилок (передач). Засудженим, яких тримають у виховно-трудових колоніях, дозволяється одержувати протягом року: у колоніях загального режиму - десять посилок (передач), посиленого режиму - дев'ять посилок (передач)".
11. Статтю 46 викласти в такій редакції:
"У порядку, встановленому статтею 410 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1003-05 ), засуджені, які твердо стали на шлях виправлення, можуть бути представлені до переведення для дальшого відбування покарання:
- з тюрми у виправно-трудову колонію - після відбуття не менше половини строку тюремного ув'язнення, призначеного за вироком суду;
- з виправно-трудової колонії особливого режиму в колонію суворого режиму - після відбуття не менше половини строку покарання в колонії особливого режиму;
- з виправно-трудової колонії загального і посиленого режиму в колонії-поселення для осіб, які твердо стали на шлях виправлення, - після відбуття не менше третини строку покарання, а з виправно-трудової колонії суворого режиму - після відбуття не менше половини строку покарання; засуджені, перелічені у частині шостій статті 52 Кримінального кодексу України ( 2001-05 ), - після відбуття не менше двох третин призначеного строку покарання.
Не підлягають переведенню у колонію-поселення для осіб, які твердо стали на шлях виправлення:
1) особи, щодо яких не застосовується умовно-дострокове звільнення від покарання, передбачене статтею 52-1 Кримінального кодексу України;
2) особи, які не пройшли призначеного судом примусового лікування від алкоголізму або наркоманії, а також ті, що не пройшли повного курсу лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу;
3) особи, які раніше відбували покарання у колоніях-поселеннях або у вигляді умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, але за злісні порушення вимог режиму були переведені у виправно-трудові колонії того виду режиму, який їм раніше був визначено судом".
12. Доповнити статтю 47 частиною другою такого змісту:
"Під злісним порушенням засудженими вимог режиму відбування покарання слід розуміти невиконання ними законних вимог адміністрації; необгрунтовану відмову від праці (не менш як три рази протягом року); вживання спиртних напоїв, наркотичних чи інших одурманюючих речовин; виготовлення, зберігання, купівлю, розповсюдження заборонених предметів; участь в азартних іграх; дрібне хуліганство; систематичне ухилення від лікування захворювань, небезпечних для оточуючих (активна форма туберкульозу, венеричні хвороби), а також вчинення засудженим протягом року більше трьох інших порушень режиму відбування покарання, за умови, якщо за кожне з цих порушень за постановою чи наказом начальника або уповноважених на те осіб були накладені стягнення, що достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку".
13. Частини першу і другу статті 49 викласти в такій редакції:
"Кожний засуджений повинен працювати. Адміністрація виправно-трудових установ повинна забезпечувати залучення засуджених до суспільно корисної праці з урахуванням їх працездатності та, по можливості, спеціальності. Засуджені залучаються до праці, як правило, на виробництві цих установ, а в окремих випадках - на контрагентній основі на державних або інших форм власності підприємствах, за умови забезпечення належної їх охорони та ізоляції.
Засудженим чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових установах, дозволяється працювати за їх бажанням та з урахуванням висновку лікарської комісії виправно-трудової установи".
14. У статті 52:
у частині першій друге речення виключити;
частину другу викласти в такій редакції:
"У виправно-трудових колоніях і тюрмах на особовий рахунок засуджених, які не допускають злісних порушень режиму, повинно зараховуватися незалежно від усіх відрахувань не менш як десять процентів, а на особовий рахунок засуджених чоловіків віком понад шістдесят років, жінок - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідів першої та другої груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях, що не допускають злісних порушень режиму, - не менш як двадцять п'ять процентів нарахованого їм місячного заробітку. У виховно-трудових колоніях на особовий рахунок засуджених повинно зараховуватися незалежно від усіх відрахувань не менш як сорок п'ять процентів нарахованого їм місячного заробітку";
частину п'яту доповнити реченням такого змісту: "Місячний заробіток засуджених, які виконують норми виробітку або встановлені завдання, не може бути менше мінімального розміру заробітної плати".
15. У статті 53:
у назві, частинах першій і другій після слова "заробітку" доповнити словами "або іншого доходу";
у частині першій слова "включаючи й ту частину, яка відчисляється на відшкодування витрат по утриманню виправно-трудових установ" виключити;
у частинах першій, другій і третій слова "і одягу" замінити словами "одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих їм послуг";
доповнити статтю частиною четвертою такого змісту:
"Засудженим неповнолітнім, інвалідам першої і другої груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях, непрацюючим чоловікам віком понад шістдесят років і жінкам - понад п'ятдесят п'ять років (якщо вони не одержують пенсії), а також особам, які звільнені від роботи через хворобу, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безплатно".
16. Частину першу статті 54 доповнити словами "або до допоміжних робіт по забезпеченню установ продовольством".
17. У частині першій статті 56 слова "трудове змагання" виключити.
18. Статті 59, 60 і 61 викласти в такій редакції:
"Стаття 59. Загальноосвітнє та професійне навчання засуджених
У виправно-трудових установах для засуджених, які не мають початкової освіти, створюються загальноосвітні школи першого ступеня або консультаційні пункти.
Засудженим, які бажають підвищити свій загальноосвітній рівень в основній і старшій школі, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання у середніх загальноосвітніх школах або в консультаційних пунктах виправно-трудових установ.
У виховно-трудових колоніях створюються середні загальноосвітні школи трьох ступенів. Засуджені, які навчаються в них, підручниками, зошитами та письмовим приладдям забезпечуються безплатно.
Для засуджених віком до сорока років, які не мають робочої професії, за якою вони можуть бути працевлаштовані у даній виправно-трудовій установі, обов'язковою є підготовка на курсах професійного навчання на виробництві.